Людська доля - то дорогоцінна частинка великого
бурхливого світу. І кожна має знайти свій шлях, що покладе на неї свої власні
обов¢язки на цій
землі. А от вже впасти під їх тягарем чи випромінювати світло, що зігріватиме
оточуючий світ, людина має вирішувати сама.
Вчительська доля... Вона
особлива. В ній немає місця лицемірству, осуду, фальші. В народі кажуть, що на
того, хто став вчителем, ще при народженні впала Божа іскра. А може так воно і
було? Народилася Тетяна Володимирівна
Скрипник у звичайному селі Межова, що на Дніпропетровщині. Так і залишилася в
ньому, щоб прожити тут своє життя. Здавалося, нічого незвичайного доля їй не
обіцяла. Просто чесно працює та впродовж 33 років зігріває душі своїх
вихованців. А ще - ніжно називає їх паростками. Щоранку стоїть вона на порозі
школи, спостерігаючи, як злітаються її діти. Ще мить – і вони вже всі разом
тримаються за руки і, перекрикуючи один одного, розповідають вчительці про свої
радощі, лунає дзвінок, і в класі настає тиша. Та це триває недовго. Це -
затишшя впродовж декількох секунд перед
великою працею, під час якої вчитель і учні поринуть в таїну світу,
досліджуватимуть його, дивуватимуться, вчитимуться зв¢язному мовленню, складатимуть власні
шедеври і народжуватимуться в їх голівках мрії про дивовижні відкриття.
Однакових дітей не буває,
всі вони такі різні. І сім¢ї різні. Тож багато зусиль треба
прикласти, щоб зберегти їхню індивідуальність, і в той же час закласти в душі
найкращі почуття, що супроводжуватимуть їх протягом всього життя, не даватимуть
збитися з дороги чи схибити.
Неповторність Тетяни
Володимирівни в тому, що вона має таку талановиту натуру, яка навіть в
сьогоднішньому шаленному часі залишається зразком витримки, самодисципліни і
самовладнання. Що б не трапилося, вона завжди відшукує в кожній дитині хоча б
один-єдиний паросток доброти, який потім вирощує, вивчає і доводить до розуму.
В житті, як і в роботі,
Тетяна Володимирівна людина жвава, цікаво розповідає. Любить звертатися до
попередніх витоків педагогіки, що на її думку, впливає на дітей краще, аніж
пафосна бесіда чи надоїдливі повчання.
Діти говорять, що з нею легко. Можливо, тому, що
вона не оберігає своїх вихованців від труднощів, як кажуть, не “квочкує” над
ними. На уроках, на перервах вчителька ніколи не буває на відстані від них.
Знаходить шляхи, як дитині подолати сумніви, зневіру в своїх силах, а іноді й
відчай. Її учні тримаються впевнено, вони відкриті і щирі. “Це мої паростки
майбутніх талантів”, - посміхається Тетяна Володимирівна, пестячи дитячу голівку
юного обдарування. Особливо такого, що не може не турбувати, не потребувати
здатності вчителя взяти участь у його долі. І хоч як
багато умінь, знань, духовності не прийшлося б вкласти в дитину, її
щедрість і доброта тримають дітей на плаву.
А скільки цікавих і
кумедних випадків трапляються під час
подорожей у природу! Це ж треба так уміти викликати неабияку зацікавленість у
дітей, до, здавалось би, звичайного дерева, гілочки, травинки! А як здорово зануритися в світ природи, і десь на галявині
присісти, спостерігати, як високо в небі
тріпочуть крони дерев, викукує зозуля і слухати захоплюючу розповідь вчительки
про випадки із життя людей чи тварин. “Світ під твоїми ногами” – улюблене
заняття дітей разом з Тетяною Володимирівною. Вони полюбляють розглядати в
траві чи на стежині або на корі дерева
найменших мешканців планети: комах, мурашок. А підійти до весняної
квітучої яблуні, вдихнути на повні груди аромат квіточок, побачити на них
джмеля або бджілку і заверещати від захоплення! Та це ж просто пік радості. І
забуває або хоча б відволікається дитина від своїх сумних дитячих дум.
Методистами школи багато
вивчено і написано про форми та методи
навчальної діяльності вчительки. Якось останнім часом ми більше говоримо про
натхнення працювати, на жаль, забуваючи про якості душі вчителя. Для Тетяни
Володимирівни робочий день – це сплетіння життєдайних сил. Їй ніколи не бракує
часу. Мабуть тому, що вміє правильно розподілити свій час, вміє підкорити
швидкоплинність життя, яке прагне гнати нас в шию, водночас іноді залишаючи на
місці. Вона просто живе поруч із дітьми, долаючи разом із ними буденну марноту, допомагаючи їм виживати в цьому
несамовитому світі.
Як людина з великим педагогічним досвідом, Тетяна
Володимирівна розуміє, що виховує дитину для сьогодення, бо якщо вона посяде
гідне місце у житті зараз, то і в
майбутньому буте почуватися впевнено.
Учителька згадує колишніх учнів пишаючись,
проникливо, стиха, а в голосі – стільки любові! Цю любов відчувають і її другокласники, бо вона проявляється у всьому
– у вчинках, у спілкуванні.
Її діти переконані в тому, що їхня думка дуже
важлива. Тому вони досить ініціативні, активні. А запас енергії – протягом
всього дня!
Писати про ніжні струни роботи вчителя важко. Це
треба побачити і відчути. Вже давно закінчився робочий день, та схилена над
зошитами голівонька все ще видніється в освітленому вікні. Час від часу
заходить хтось із батьків. І тоді разом з вчителькою, її мудрістю і
майстерністю, роздумами безсонних ночей народжуються розумні і талановиті шляхи
великого дійства – формування нової людини.
Поняття “безвихідність” для Тетяни
Володимирівни не існує. Любить
повторювати, що безвихідь обирають ті, кому лінь знайти свою дорогу самостійно,
тому вони залюбки перекладають це на плечі інших, а там вже хай як буде.
Вона не працює задля слави. Вона працює заради
успіху надій, що покладає на дітей. Їй не приходилось падати з висоти, бо вона
ніколи на неї не злітала, сліпо наступаючи на живе і болюче. “Я вирощую
паростки, які колись виростуть і кожен із них перетвориться на чудове творіння
природи,”- говорить вона. І в її словах – сутність її буття на цій землі.
Тетяна Володимирівна навчає дітей тому, чим добре
володіє сама. Ще студенткою Бердянського педагогічного інституту вона добре
засвоїла істину: проблеми зникають тільки тоді, коли над цим добре попрацюєш.
“Все в житті треба заробити і заслужити, -
навчає своїх дітей, - бо те, що легко дається, дуже швидко
обезцінюється.” Учні люблять ділитися з Тетяною Володимирівною всім, що в них
наболіло. Вона ніколи не намагається влізти дитині в душу. Вважає, що це
негарно, якими б благородними мотивами ти, вчителю, не керувався. Краще вселити
в юну душу непохитну віру в себе, і ніколи не зрадити. Подобається їй чи ні те,
що хвилює учня, Тетяна Володимирівна ніколи не докоряє за помилки і прорахунки.
Реагує так, щоб показати свою зацікавленість в
успіхах дитини і в віру в її здатність справитись з труднощами. Як виявляється,
це – найкращий стимул.
І тільки після цього проектує послідуючу свою
діяльність, як створити в дитині відчуття просування вперед. Разом проходить
переживання успіхів у спільній справі, ( а заради цього ретельно і правильно
підбирає завдання, які учень може виконати і отримати заслужену похвалу).
Педагогічний успіх Тетяни Володимирівни ще і в
тому, що, готуючись до уроків, годин спілкування вона завжди аналізує якість
матеріалу, який пропонуватиме дітям. З одного боку, прагне оприділитися з
обсягом, раціональністю підбору, а з іншого – продумує які емоції пробудить те
чи інше завдання. Ось воно! Головне. Тетяна Володимирівна викликає в дитині
захоплення, радість, відчуття необхідності поміркувати, поставити себе на місце
героя, і від його імені пояснити сутність вчинку.
Діти Тетяни Володимирівни користуються правом не
тільки мати свою думку, а й відстоювати її. Здавалося б, ну що там за життєвий
досвід у другокласника? Та, виявляється, що навіть семирічні діти багато чого
знають про життя, а декому вже довелося відчути його колючки і наплакатися. Сум
в дитячих очах – це одна з найважчих речей у світі. Це як паросток, що тільки
почав набиратися сил, та раптом зів¢яв від спеки чи морозу. Тут одного
доброзичливого ставлення замало – потрібна ціля низка засобів виховного впливу
та педагогічної підтримки.
Так за кілька років у Тетяни Володимирівни
склалася своя система роботи, яка основана на використанні позитивних емоцій
для корекції поведінки та чуттєвого стану дитини, яку вона назвала просто:
“Світ щасливого дитинства”. Чого тільки в ній немає! І рекомендації по
організації бесід з дітьми, що мають вразливу психіку чи неадекватну поведінку;
як заохочувати, створювати ”ситуацію успіху” для дітей, що мають певні труднощі
у використанні навичок організації навчальної праці; пам¢ятки про те, як розвивати розуміння між
вчителем і дітьми...
Все, чого вдається досягнути Тетяні Володимирівні
– це результат великої постійної роботи над собою, вміння удосконалювати не
тільки свої професійні, а й фізичні та естетичні навички. Заняття спортом,
активна участь у змаганнях за честь школи в збірній команді, художній
самодіяльності... А ще – радість, коли приходить благодатна мить, щоб відкласти
всі справи і зачитатися хорошою книгою. Вона завжди в курсі того, що нового
вийшло в літературі, мистецтві, культурі України.
Школа і батьки завжди хочуть бачити свою дитину в
майбутньому якщо не геніальною, то вже точно здоровою, спроможною реалізувати
себе в житті. “На жаль, - говорить Тетяна Володимирівна, - в оточуючому нас
світі, сповненому різних серйозних зовнішніх і внутрішніх уражень, вирішити цю
проблему найбільш ефективно важко. Але можна зробити багато чого, що дійсно
принесе користь. Та вже за роки життя і роботи знаю, що людина тільки тоді
зацікавлюється чимось серйозним, коли зіткнеться напряму з його перевагами. Це
означає, що дитина має потрапити в такі умови, які переконають її, що бути
здоровою – це сильно, це красиво.”
І вчителька створює такі умови через порівняння,
які приводять до висновку про переваги здорового способу життя. Наприклад,
дівчатка завжди захоплюються жіночою вродою. Тож, Тетяна Володимирівна
переконує їх, що вигляд здорового обличчя, тіла значно відрізняється від
хворого через шкідливі звички, неправильне харчування та інші причини. А далі
знайомить з фітокосметикою для дівчаток, дає поради: як доглядати за волоссям,
як слідувати правилам особистої гігієни, в яку погоду як вдягатися, переконує
чому треба частіше посміхатися та розповідає як харчуватися. Її діти завжди
акуратно вдягнені, самі чистенькі і привітно посміхаються, коли вітаються не
тільки зі старшими, а й один з одним.
Тетяна Володимирівна мріє про те, щоб у класах
було багато дітей, а в школі – класів. І щоб всі були здорові, щасливі і
пізнали всі таємниці навколишнього світу.
Вона дуже любить ранню весну. Ось тільки сніг із
землі – витикаються перші паростки. Вони ще слабенькі. І потрібна неабияка
праця, натхнення, творча здібність, щоб вони дотяглися до сонця.
І тоді,
можливо, хтось із них напише про те, як не шкодувала ні часу, ні сил їхня перша
вчителька Тетяна Володимирівна Скрипник, як вони разом долали труднощі і
перешкоди, вирішували непрості дитячі проблеми, і як завдяки цьому досягли
гідного місця в житті. Можливо...
Немає коментарів:
Дописати коментар